Аналіз грошового ринку України
p align="left">Водночас у нашій країні склалася і відповідна спеціалізація грошових знаків. Функції повноцінних грошей, тобто всі функції грошей, виконують безготівковий і готівковий долар США. Функції другосортних грошових знаків, тобто грошових знаків, що виконують тільки деякі функції грошей, виконує безготівкова і готівкова гривня. Наші паперові гроші -- готівкову гривню -- поставляє на ринок Національний банк України. Безготівкову гривню поставляє на ринок не Державне казначейство, а центральний банк країни, хоча за своєю грошовою природою вона є не зобов'язанням емісійного банку, а казначейським білетом, тобто зобов'язанням державної казни.Існуюча грошова система, по суті, являє собою систему подвійної валюти. І оскільки долар США істотно недооцінений, то, відповідно до закону Грешема, учасники ринкових відносин вважають за краще тримати його в себе, а грошові канали заповнює переоцінена державою гривня.
Така ситуація цілком влаштовує дуже багатьох. Не влаштовує вона лише тих товаровиробників, які поставляють свою продукцію на внутрішній ринок. Вітчизняного товаровиробника пригнічує не лише завищений курс гривні та надмірні податки. Не дає йому розгорнутися і примітивний набір грошових знаків, які існують у нас.
У нашій країні є найрізноманітніші види грошових знаків, але є один специфічний. Цим грошовим знаком є банківський білет або банкнота, яку відносять до розряду кредитних грошей.
У сучасному світі банкнота -- це безстроковий кредит центрального банку, виданий комерційному банку під заставу його портфеля кредитів суб'єктам господарської діяльності. Зрозуміло, що всі кредити повинні мати хороше забезпечення. Краще забезпечення в цьому разі -- це іпотека нерухомості.
Таким чином, кількість банкнот, необхідна для обігу, визначається не потребами державного бюджету в платіжних засобах, не обсягом валюти, що надходить у країну, і не розміром золотовалютних резервів центрального банку, а потребами товарного обігу в засобах обігу та платежу.
Суб'єкт господарювання (у цьому разі він виступає як покупець-позичальник) оплачує взятими в кредит банкнотами купівлю факторів виробництва, необхідних йому для випуску продукції. У свою чергу, одержувач банкнот (тобто продавець якогось товару) використовує їх надалі як засіб платежу.
Повернімося до покупця-позичальника. Щоб погасити свій кредит, покупець-позичальник проситиме за вироблений ним товар або повноцінні гроші, які він потім має обміняти на банкноти, або безпосередньо банкноти. Таким чином, обіг банкнот сам по собі здатний підтримувати попит на самих себе. Після погашення кредиту покупцем-позичальником банкноти повертаються до комерційного банку, який може їх видати в кредит знову або ж повернути до центрального банку.
Якщо ж покупець-позичальник не може з якихось причин повернути комерційному банку кредит, а банк не може стягнути та реалізувати майно позичальника в рахунок погашення боргу, то банк списує безнадійну заборгованість собі на збиток, а з центральним банком розраховується банкнотами зі свого резерву банкнот.
Таким чином, на відміну від паперових грошей, банкнота перебуває в обігу тільки доти, доки існує комерційний кредит, що її забезпечує. Після його погашення вона повертається до центрального емісійного банку. Те, що банкнота завжди повертається до емісійного банку, є специфічною особливістю саме цього грошового знака.
Наявність товарного забезпечення банкноти обмежує розміри емісії цих грошових знаків. Тому випуск банкнот не спроможний створити інфляційну загрозу для економіки.
Потужна банкнотна емісія (рефінансування НБУ під заставу кредитів, забезпечених іпотекою) здатна лихварські за своєю економічною природою кредити українських банків перетворити на нормальні комерційні позики.
Грошовий знак, емітований Національним банком України, зможе виконувати функції банкноти тільки в тому разі, якщо йому не доведеться за сумісництвом «працювати» казначейським білетом. Одне з другим несумісне.
Державне казначейство має випускати свій грошовий знак (казначейський білет). Якщо казначейський білет не прийматимуть учасники ринку на сплату поставок державі, то Держказначейство зможе пропонувати його на грошовому ринку тим, кому такі білети потрібні для сплати податків. Вирученими грошовими знаками Держказначейство зможе оплачувати витрати держави.
Такий механізм обігу казначейських білетів унеможливить перетворення видаткової частини бюджету на інфляційний чинник. Перевищення пропозиції казначейських білетів над попитом призведе до падіння їх ціни та, як наслідок, до балансу видаткової й дохідної частин бюджету.
Структура готівкового обігу в Україні така: станом на 1 травня 2007 року в обігу перебувало 85,1 млрд. грн. банкнот і монет усіх номіналів (у позабанківській сфері - 78,1 млрд. грн.), з яких 84,2 млрд. грн. (1,7 млрд. шт.) складали банкноти, 0,9 млрд. грн. (5,9 млрд. шт.) - монети і 18,6 млн. грн. (2,9 млн. шт.) - пам'ятні і ювілейні монети.
У розрахунку на одного мешканця країни за станом на 1 травня 2007 року припадало по 37 шт. банкнот (у тому числі 26 - нового дизайну) і по 120 шт. розмінних монет (1-50 коп.) різних номіналів.
За 2003-2006 р. обіг готівки через каси банків виріс більш ніж на 300 млрд. грн., або в 2,8 рази. При цьому в останні роки спостерігається тенденція до скорочення структури грошової маси готівкової складової: у 2003 році вона складала 34,8%, у 2004 році - 33,7%, у 2005 році - 31%, у 2006 році -28,7%.
З розмінних монет найбільшим попитом у населення користуються монети номіналом 1 і 10 коп. (відповідно по 30 і 33 монети на кожного мешканця). У цілому розмінні й обігові монети складають 1,1% загальної суми готівки в обігу.
Щодо пам'ятних і ювілейних монет, то в 2006 році НБУ випустив таких монет 31 найменування (44 види), у тому числі 5 золотих і 17 срібних. При цьому НБУ реалізував 1,2 млн. пам'ятних і ювілейних монет на загальну суму 47,8 млн. грн., що в 1,5 рази більше, ніж у 2005 році (у кількісному й вартісному виразі). Дохід банку від продажу пам'ятних монет і сувенірної продукції за 2006 рік склав 35,9 млн. грн., що на 36,5% більше, ніж у 2005 році.
З 2000 р. в Україні розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Особливо важливу роль тут відіграє НБУ. На нього покладено обовязок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних засобів та організації електронного грошового обігу на території України.
Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність виконання платежів.
Багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу “клієнт-банк” щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.
Наступним етапом в Україні стало використання “електронних грошей” як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи в процесі впровадження.
В результаті запровадження Національної системи в Україні була створена сучасна інфраструктура (процесингові центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стали емітентами карток, більшість підприємств торгівлі й сфери послуг учасниками системи, що приймають платежі за допомогою пластикових карток. Налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної платні, пенсій, стипендій громадянам України виконується, як правило, через банківські установи. Розрахунки за допомогою пластикових карток дали змогу в 2-3 рази зменшити потребу країни в готівці та залучити грошові кошти населення до банківської системи України як кредитні ресурси (в розмірі 40-50 відсотків від щомісячних виплат і заробітної плати, пенсій, стипендій тощо).
Безготівковий оборот в Україні характеризується обов'язковим відкриттям розрахункового або поточного рахунка в установі банку. В Україні відповідно до правил НБУ визначено, що розрахунки підприємств за своїми обов'язками, а також між юридичними і фізичними особами за товарно-матеріальні цінності провадяться в безготівковому порядку через установи банку. Визначено такі форми безготівкових розрахунків в Україні визначено такі форми безготівкових розрахунків: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; інкасові розрахункі; розрахунки з застосуваннями акредитивів; розрахунки з використанням чеків; розрахунки з використанням векселів; клірінгові розрахунки; розрахунки за допомогою пластикових карток.
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГРОШОВОГО РИНКУ УКРАЇНИУ січні-листопаді 2008 року порівняно з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 29,9%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 26,6%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, - на 12,5%.У листопаді порівняно з жовтнем поточного року номінальні доходи населення збільшились на 3,7%, а наявний та реальний наявний доходи - відповідно на 2,3% та 0,2%.Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
