Гроши
державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про
запровадження нової грошової одиниці — гривні.
Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2, 10, 100,
500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після
проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським).
Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в
Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української
Держави карбованець.
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року
до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою
основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.
«Більшовицькі тисячки» запроваджені Раднаркомом на землях Радянської
України. Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової
реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця. 1924
року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював
1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської
валюти.
Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в
нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала
стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних
змагань 1917—1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї
пропонувалися назви «сотий», «резана», але врешті було віддано перевагу
звичній уже «копійці». 1992 року перші зразки української національної
валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І.Лопати. Однак в обіг в
Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на
перехідний період, — український карбованець, або купоно-карбованець.
З цього випливає, що:
. Гроші – не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування
яких зумовило виділення із широкого ряду товарів одного – грошового
. Як результат тривалого історичного розвитку товару і форм вартості гроші
самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні
постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування
2. Функції грошей та різні підходи до них.
Різноманітність і складність виробничих відносин, які
втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна
з таких форм одержала назву функції грошей. Функція грошей – це певна дія
чи “робота” грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного
відтворення.
Питання про функції грошей є одним з найбільш
дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування
окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками
різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них.
У працях Д.Рікардо віддавалася перевага функцій
грошей як засобу обігу. “Гроші, - писав він, - є товаром, … що служить
загальним засобом обміну”. У книзі англійського економіста Т. Крампа
“Феномен грошей” грошові функції подано як засіб платежу, міра вартості,
одиниця виміру, засіб обігу та засіб нагромадження багатства. У підручнику
“Економікс” підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри
вартості й засобу її збереження. Економісти Долан та Кемпбелл визначають
гроші як засіб нагромадження. У книзі англійського економіста Л. Харріса
“Грошова теорія” говориться про функції засобу обігу, засобу збереження
вартості та одиницію рахунку і зовсім не згадуються функції засобу платежу
і світових грошей.
Представники марксистської теорії грошей визнають
п’ять їх функцій:
. Міри вартості
. Засобу обігу
. Засобу нагромадження
. Засобу платежу
. Світових грошей
Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують
вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.
Це відбувається тому, що у товарах і грошах втілена абстрактна праця,
причому певна її кількість. Тому за допомогою грошей відбувається
порівняння вартості різних товарів. Вартість товарів, виражена у грошах, є
його ціною. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість
грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У
різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості
грошового металу.
Масштаб цін встановлює держава в законодавчому
порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об’єктивно. Масштаб
цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою
ваговою кількістю металу.
Гроші як міра вартості широко використовуються як
рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного
виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх
стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація
й управління.
Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну,
шукають собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю
суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін – бажання
продати і готовність купити – визначається в кінцевому підсумку мінова
вартість товару чи сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка
задовольняє обох суб’єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст
вираження вартості за допомогою грошей в сучасних умовах.
Функцію міри вартості гроші виконують ідеально.
Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою
вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно
вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі не
обов’язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші,
але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не
потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними
органами. Проте вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість
грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну,
адекватну вартості товару.
Другою за значенням є функція грошей як засобу обігу.
У цій функції гроші служать засобом реалізації товарів, виступають
посередником у їх обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші,
тобто наявні золоті монети, зливки і т.д., або їх паперові замінники.
Паперові гроші не мають власної вартості (за
винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони
є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм
примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник
повноцінних грошей.
Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції
здійснюється за схемою Т – Г – Т.
Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів
від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу.
Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до
іншого.
З розвитком ринкових відносин і сфери використання
грошей як засобу обігу розвивались і розширювалися вимоги до них.
У сучасних умовах використання грошей як засобу
обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг
населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово
звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди
кредитних відносин.
Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо
за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші
залишать сферу обігу і утворять скарб.
Процес виробництва зумовлює необхідність
нагромадження грошей і тимчасового вилучення засобів і предметів праці має
накопичувати достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає
збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватись не тільки золото чи
срібло, а й металеві та паперові знаки грошей.
Гроші є загальним виразником багатства, їх можна
безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають
меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна
придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною
межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового
багатства.
Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у
монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з
золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш
